Історія справи

Постанова ВСУ від 21.12.2016 року у справі №922/1263/13
Постанова ВГСУ від 04.08.2015 року у справі №922/1263/13
Постанова ВГСУ від 23.12.2014 року у справі №922/1263/13
Ухвала КГС ВП від 12.08.2019 року у справі №922/1263/13
Постанова ВГСУ від 12.10.2016 року у справі №922/1263/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року Справа № 922/1263/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Кравчука Г.А.за участю представників: позивачаХурсевич В.А., дов. від 16.09.2014; Остапчук М.І., директор;відповідачаБондаренко І.В., дов. від 06.01.2014третьої особи не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі№ 922/1263/13 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест"доПублічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест"простягнення 20515363,80 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна" 15471120 грн. заборгованості за оплату послуг третіх осіб, залучених позивачем для виконання договору транспортного експедирування, посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного договору та положення статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність", статті 612, 623, 629 Цивільного кодексу України, статті 193, 218 Господарського кодексу України (з врахуванням заяви про доповнення підстав позову від 10.06.2013, заяви про уточнення позовних вимог від 18.07.2013 (частково)).

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши, що позивач не надав документи на підтвердження понесених ним додаткових витрат та настання передбачених умовами договору транспортного експедирування випадків оплати простою вагонів; підстави для відшкодування відповідачем збитків відсутні; за змістом підписаного сторонами акта звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2012 року заборгованість позивача перед відповідачем за договором склала 1220192,50 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2013 (т.2, а.с.225-227) подане позивачем уточнення позовних вимог від 18.07.2013 в частині стягнення 141790 грн. витрат за переадресацію 106 вагонів з станції Михайлово на станцію Фокіно відхилено, як звернення з новими позовними вимогами всупереч статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово; направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 23.12.2014 зазначив про необхідність усунути процесуальні недоліки судових рішень, які не містили обґрунтування причин застосування до спірних правовідносин редакції норми законодавства із наданням їй зворотної дії в часі, відповідної оцінки висновку судового експерта за правилами статей 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України, досліджених обставин справи, що є істотними для вирішення даного спору, та на які покликався позивач.

Під час нового розгляду справи позивач подав до Господарського суду Харківської області заяву про зміну та доповнення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України (т.6, а.с.70-75), згідно з якою просив суд стягнути з відповідача 15471120 грн. заборгованості за оплату послуг третьої особи, 141790 грн. витрат за переадресування вантажів (всього 15612910,04 грн. основного боргу, 936774,61 грн. річних від простроченої суми, 3965679,15 грн. втрат від інфляції. Зазначені вимоги прийнято судом до розгляду.

Відповідач надав відзив з урахуванням заяви про зміну та доповнення позовних вимог, в якому відхилив позов повністю, посилаючись на відсутність доказів у підтвердження наявності в діях позивача складу цивільного правопорушення; вказав, що в прийнятті вимог позивача щодо стягнення 141790 грн. витрат за переадресування вантажів відмовлено ухвалою від 22.07.2013, яка не скасована та є чинною; позивач під виглядом збільшення позовних вимог неправомірно заявив нові вимоги, про які не йшлося в первісному позові.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.02.2015 (судді: Присяжнюк О.О. - головуючий, Макаренко О.В., Пономаренко Т.О.) позов задоволено; з відповідача стягнуто на користь позивача 15471120 грн. заборгованості по оплаті послуг третьої особи (за наднормативне користування вагонами), 141790 грн. витрат за оплату послуг з переадресування вантажу, 936774,61 грн. річних від простроченої суми, 3965679,15 грн. втрат від інфляції, 68820 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (судді: Могилєвкін Ю.О. - головуючий, Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано; в задоволенні позову відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 36540 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову в даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу суд апеляційної інстанції безпідставно не визнав надані позивачем документи належними доказами в підтвердження позовних вимог та необґрунтовано застосував при визначенні належних доказів положення законодавства, які не діяли на час виникнення спірних правовідносин, порушивши тим самим обов'язкові вказівки постанови касаційної інстанції; обставини, на які посилається позивач, є встановленими судовим рішенням у господарській справі відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України; укладені позивачем на виконання договору з відповідачем договори з третіми особами відповідають вимогам статті 316 Господарського кодексу України, статті 929 Цивільного кодексу України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідач відхилив доводи касаційної скарги, як безпідставні; третя особа не скористалася правом на участь представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні від 28.07.2015 оголошувалась перерва до 04.08.2015 до 11.00 год.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевим господарським судом встановлено, що 01.07.2012 року сторони уклали договір транспортного експедирування № 1270, відповідно до умов якого Клієнт (відповідач) доручає Експедитору (позивачу), а Експедитор (позивач) зобов'язується за плату та за рахунок Клієнта (відповідача) надати наступні види транспортно-експедиторських послуг: організація забезпечення або забезпечення оптимального транспортного обслуговування та організація перевезення вантажів залізничним та іншими видами транспорту; здійснення розрахунків з транспортними організаціями за перевезення вантажів та іншими організаціями, які залучаються експедитором для виконання цього Договору (експедитори, агенти, митні брокери та інш.); надання інструкцій щодо проведення й оформлення товарно-транспортної документації на вантаж; фрахтовка транспортних засобів і забезпечення їх подачі в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів Клієнта; ведення обліку надходження та відправки вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; здійснення оформлення товарно-транспортної документації та її відправка за належністю; забезпечення оптимізації руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснення розрахунків з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів Клієнта; оформлення документів та організація роботи у відповідності до митних, карантинних та санітарних вимог. Строк дії договору - до 31.12.2012, а по оплаті - до повної оплати наданих послуг. (пункт 13.1 договору).

Згідно з пунктом 5.2 договору, плата Експедитору складається з: винагороди Експедитору за організацію транспортно-експедиторських послуг (обслуговування) Клієнта; витрат Експедитора на оплату послуги (роботи) третіх осіб, залучених до виконання цього Договору; оплати зборів (обов'язкових платежів), які сплачуються Експедитором при виконанні цього Договору, в тому числі відшкодування витрат Експедитора на банківське обслуговування та придбання валюти;

Загальна сума Договору становить суму всіх фактично наданих Експедитором послуг згідно з актами прийому-передачі наданих послуг за весь термін дії даного Договору. Вартість конкретного перевезення за Договором визначається на підставі поданої Заявки, виставленого до неї Експедитором і оплаченого Клієнтом рахунку-фактурі та підписаного Сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з пунктом 5.5 Договору, Клієнт сплачує Експедитору плату за транспортно-експедиторське обслуговування у розмірі згідно з виставленим рахунком-фактурою. У суму плати Експедитора включаються: винагорода Експедитора за організацію транспортно-експедиторських послуг (обслуговування) Клієнта; витрати Експедитора на оплату послуги (роботи) третіх осіб, залучених до виконання цього Договору; оплата зборів (обов'язкових платежів), які сплачуються Експедитором при виконанні цього Договору.

Згідно з пунктами 2.1.1., 2.1.2. договору Експедитор зобов'язався організувати перевезення вантажів залізничним або іншим видом транспорту за узгодженою з Клієнтом транспортній схемі та укласти від свого імені договори на перевезення вантажів з перевізниками - транспортними підприємствами на Україні та за кордоном, а також з іншими організаціями, які будуть залучені для виконання даного Договору; місцевий господарський суд встановив, що положеннями договору не обмежено права позивача при визначенні умов договору з третіми особами, зокрема, по встановленню розміру витрат третіх осіб, та не встановлено обов'язок узгоджувати такі умови договору з третіми особами з відповідачем.

Пунктом 2.3.4 договору передбачено право відповідача змінювати маршрут доставки вагонів і кінцевого вантажоодержувача.

Також суд встановив, що 02.12.2011 позивач (Експедитор, Замовник) уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" (третя особа - Виконавець) Договір про організацію перевезення вантажів у власних вагонах № 02/12-11п, відповідно до пункту 11 якого Виконавець зобов'язується за плату і за рахунок позивача виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів у власних вантажних вагонах по території України, країнам СНД та Балтії.

Згідно з пунктом 3 Протоколів погодження договірної ціни: № 2 від 02.01.2012; № 3, 4, 5 від 30.01.2012; № 6, 7 від 29.02.2012, № 8, 9 від 29.03.2012, № 10, 11 від 30.04.2012, у разі, якщо Замовник (позивач) перевищить час перебування вагону наведений в пункті 2 даного Протоколу, він додатково сплачує 560,00 грн. за кожну добу.

На виконання договору № 02/12-11п Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" надало позивачу спеціалізовані вагони для перевезення вантажів, кількість номери і тип яких вказані у відомості надання вагонів по договору; відомість надання вагонів позивачем відповідачу за договором № 1270 є аналогічною.

Місцевий господарський суд з'ясував, що у досліджених ним перевізних документах, за якими здійснювалось перевезення вантажів відповідача за договором № 1270 (залізничних накладних), зазначені ті ж вагони, що і в відомостях надання вагонів за договором № 02/12-11п; за наданими платіжними документами позивач оплачував послуги третьої особи коштами відповідача, отриманими за договором № 1270.

Також суд першої інстанції вказав, що за змістом актів виконаних робіт та наданих послуг, наданих позивачем (Акт № ПР/01 простій вагонів в січні місяці 2012 року 5741 ваг/діб на суму 3214960,00 грн.; Акт ПР/02 простій вагонів в лютому місяці 2012 року 4557 ваг/діб на суму 2551920,00 грн.; Акт № ГІР/03 простій вагонів в березні місяці 2012 року 10892 ваг/діб на суму 6099520,00 грн.; Акт № ПР/04 простій вагонів в квітні місяці 2012 року 5119 ваг/діб на суму 2866640,00 грн.; Акт № ПР/05 простій вагонів в травні місяці 2012 року 1318 ваг/діб на суму 738080,00 грн.), а також актів виконаних робіт за Договором про організацію перевезення вантажів у власних вагонах № 02/12-11п від 01.12.2011 року, укладеного Позивачем та Третьою особою, вбачається наднормативне використання вагонів, за період надання послуг з січня 2012 року по травень 2012 включно за Договором транспортного експедирування № 1270 обліковано 27627 ваг/діб наднормових простоїв вагонів на загальну суму 15471120,00 грн.

Позивач направив на адресу відповідача вимоги щодо сплати вартості послуг третьої особи (акти №№ ПР/01-ПР/05); листом від 20.12.2012 відповідач від їх оплати відмовився.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 у справі № 910/8258/13 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" (третя особа у даній справі) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" (позивач у даній справі) про стягнення 15471120 грн. заборгованості за послуги за договором № 02/12-11п про організацію перевезення вантажів у власних вагонах у вигляді оплати за наднормативний простій вагонів (хопер-мінераловозів) на станціях в очікуванні навантаження та/або вивантаження за січень-травень 2012 року; зазначене рішення набуло чинності у порядку, встановленому законодавством..

Ухвалою місцевого господарського суду від 22.07.2013 по справі призначалась судова економічна експертиза, на вирішення експерта було поставлено питання: 1) Чи підтверджується розрахунок позивача витрат за затримку відповідачем вагонів в сумі 15471120,00 грн.? 2) Чи підтверджується понесення позивачем витрат за затримку відповідачем вагонів в сумі 15471120,00 грн.? 3) Чи підтверджується понесення третьою особою витрат за затримку відповідачем вагонів в сумі 15471120,00 грн.? 4) Чи мала місце затримка відповідачем вагонів у період з січня 2012 по травень 2012? Якщо так, то в якій сумі?

За змістом висновку судової економічної експертизи № 4467 від 29.04.2014 ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса: по першому питанню: розрахунок витрат ТОВ "БК Трансбудінвест" за затримку відповідачем вагонів в сумі 15471120,00 грн. не підтверджується наданими на дослідження документами; по другому питанню: перерахування грошових коштів (понесення витрат) ТОВ "БК Трансбудінвест" на адресу ТОВ "Трініті-Інвест" за затримку ПАТ "Євроцемент-Україна" вагонів в сумі 15471120,00 грн. не підтверджується наданими на дослідження документами; по третьому питанню: понесення ТОВ "Трініті-Інвест" витрат за затримку ПАТ "Євроцемент-Україна" вагонів в сумі 15471120,00 грн. не підтверджується наданими на дослідження документами; по четвертому питанню: затримка ПАТ "Євроцемент-УКРАЇНА" вагонів у період з січня 2012 по травень 2012 не підтверджується наданими на дослідження документами.

Також суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується звернення відповідача про зміну маршруту доставки вантажу відповідно до пункту 2.3.4 договору, відповідно до чого позивач надав розрахунок витрат на переадресування, які підлягають до оплати відповідачем.

Розглянувши позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що позов подано відповідно до умов укладеного сторонами договору про стягнення суми в оплату послуг залученої третьої особи, вартість яких визначена договором позивача з третьою особою, а обсяг встановлено судовим рішенням, через що не потребує повторного доказування; умови договору не пов'язують право позивача на одержання вартості послуг, наданих третьою особою з попереднім здійсненням оплати цих послуг за рахунок коштів самого позивача; з 01.01.2013 (після закінчення строку дії договору) відповідач прострочив грошове зобов'язання перед позивачем.

Суд відхилив наявний у матеріалах справи висновок судового експерта, як такий, що ґрунтується на відсутності первинних документів, складання яких протягом спірного періоду не було передбачено нормативно; також суд відхилив відповідні доводи відповідача, зазначивши, що предметом позову є стягнення вартості послуг, визначених відповідно до умов договору, якими врегульовано випадки визначення вартості послуг у випадку використання вагонів понад обумовлений строк, що підтверджено належним чином матеріалами справи, а доводи відповідача стосуються плати за простій вагонів.

Відтак, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги доведеними належними доказами та стягнув з відповідача заборгованість з оплати вартість послуг, наданих третьою особою, залученою до виконання договору транспортно-експедиторське обслуговування, та вартість переадресації вантажів, а також нараховану суму індексу інфляції та процентів річних.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з пунктом 3.11 укладеного сторонами справи договору транспортно-експедиторського обслуговування за фактом виконання експедитором послуг відповідно до пункту 1.2 договору щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним, експедитор оформлює та направляє клієнту підписаний акт прийому-передачі наданих послуг, що підтверджує факт їх надання, з обов'язковим зазначенням номерів залізничних накладних, додаванням засвідчених експедитором копій документів, що підтверджують витрати експедитора, які пов'язані з виконанням даного договору. Такі акти по факту виконання послуг протягом січня-травня 2012 року були підготовлені позивачем та направлені відповідачу для підписання; зазначені акти якими підтверджено належне виконання зобов'язань за договором та відсутність взаємних претензій у сторін, були прийняті та оплачені відповідачем у повному обсязі; згідно з підписаним сторонами актом звіряння розрахунків станом на 31.12.2012 заборгованість позивача перед відповідачем становить 1220190,60 грн.

У відповідності до пункту 3.5. договору № 1270 Клієнт (відповідач) оформлює накладні СМГС або інші товарно-транспортні документи у строгій відповідності з інструкціями та порядком, вказаним Експедитором (позивачем).

Підпункт 2.3.5. договору № 1270 передбачає, що клієнт має право не виплачувати експедитору обумовлену договором плату у випадку неналежного виконання договору або непредставлення документів, які підтверджують витрати експедитора на виконання договору, без застосування до клієнта санкцій передбачених договором. Також підпунктом 2.3.6. договору № 1270 визначено, що клієнт має право не відшкодовувати його витрати, передбачені пунктами 5.4.-5.5., у випадку не представлення підтверджуючих документів, передбачених пунктом 3.11. договору, без застосування до клієнта санкцій, передбачених договором.

Пунктом 7.2 договору № 1270 визначено, що відповідач (Клієнт) сплачує усі витрати, які понесені позивачем (Експедитором) при простої вагонів, лише у випадку неналежного оформлення товарно-транспортних та інших додаткових супровідних документів.

Дослідивши надані позивачем документи, суд апеляційної інстанції відзначив, що договір про організацію перевезень вантажів у власних вагонах № 02/12-11п не містить посилань щодо його укладення в межах Договору транспортного експедирування № 1270, тому позивач не має законних підстав стверджувати що виконання Договору про організацію перевезень вантажів у власних вагонах №02/12-11п здійснювалось для надання послуг з організації і здійснення транспортного експедирування лише для відповідача; в матеріалах справи містяться документи, надані самим позивачем (залізничні накладні), з яких випливає, що ці ж самі залізничні вагони спрямовувались за його дорученням іншим юридичним особам на території України.

Надані позивачем Акти виконання робіт (наданих послуг) не підтверджують належним чином понесені додаткові витрати позивача, які виникли на підставі окремого договору про організацію перевезень вантажів у власних вагонах № 02/12-11п від 02 грудня 2011 року, укладеного з третьою особою, оскільки ці акти не є первинними документами та не відображають всіх обов'язкових даних для підтвердження витрат Експедитора з використання послуг третіх осіб, передбачених пунктом 3.11. Договору, як то відомості плати за використання вагонів чи то фрахтові картки, відсутні посилання та підтвердження номерів конкретних вагонів, які було переадресовано чи які зазнали простою, з розбивкою на кількість годин простою (дати переадресації), суми за кожен вагон, тощо. В наданих Актах виконання робіт (наданих послуг) також відсутні вказівки причин затримки вагонів або того, що вона сталася з вини відповідача.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем документи не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з яким підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені на паперових або машинних носіях під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також надані позивачем документи не відповідають вимогам, встановленим пунктом 1.5. "Правил оформлення перевізних документів", затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих в Мінюсті України 24.11.2000 року за № 863/5084, яким (в редакції, чинній у 2012 році) визначено, що перевезення власних (орендованих) локомотивів і вагонів у завантаженому та порожньому стані оформлюються перевізними документами, в яких у графі 20 "Найменування вантажу" відправником зазначається "Власний (орендований) вагон (локомотив). Власник (орендар)..."; для порожніх вагонів, крім того, додається запис: "Повертається власнику (орендарю) під навантаження, в ремонт, тощо"; зазначена норма також закріплена в Наказі Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004 № 856 "Про затвердження Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.10.2004 за № 1316/9915, зокрема, пунктом 6.4. якого передбачено, що перевезення власних вагонів у завантаженому і порожньому стані у всіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з правилами оформлення перевізних документів. Для порожніх власних вагонів у накладній у графі 20 "Найменування вантажу" зазначається: "Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (в ремонт тощо)".

Суд встановив, що керуючись законодавчо визнаними нормами та умовами договору № 1270 позивачем на протязі січня - травня 2012 року відповідачу надавались відповідні інструкції щодо розпорядження порожніми вагонами, без наявності яких відповідач самостійно не мав жодних прав на розпорядження порожніми вагонами; на виконання інструкцій позивача, відповідачем своєчасно здійснювались заходи щодо заповнення товарно-транспортних документів та відправлення залізничних вагонів на станції Укрзалізниці (надані до матеріалів справи). Доказів несвоєчасного заповнення відповідачем товарно-транспортних документів згідно наданих позивачем інструкцій, позивач не надав. Під час виконання умов Договору будь - яких повідомлень про виявлені недоліки в оформлених відповідачем документах від позивача протягом січня - серпня 2012 року на адресу відповідача не надходило, при цьому встановлено факт письмового інформування позивача на протязі січня - травня 2012 року про наднормові встановлені простої вагонів.

Судова колегія відзначила, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок інституту судових експертиз, посилаючись на встановлений рішенням Господарського суду міста Києва № 910/8258/13 від 21.05.2013 за позовом третьої особи до позивача на підставі договору № 02/12-11п факти наднормативного використання вагонів і суми оплати за таке користування, як такий, що у відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України додаткових доказувань не вимагає, натомість, зазначене вище рішення не містить посилань на договір транспортного експедирування № 1270, відповідач не був стороною по даному спору; відповідно рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2013 по справі № 910/8258/13 не може прийматися судом у якості доказу в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України, а надані позивачем акти виконання робіт (наданих послуг) не підтверджують належним чином фактично понесені додаткові витрати позивача, котрі підлягають сплаті відповідачем.

Позивачем також не надано і доказів фактичної оплати послуг третіх осіб в обґрунтування їх оплати відповідачем відповідно до умов договору (пункти 2.3.3., 2.3.6., 3.11., 5.4-5.5., 7.2.) та настання строків їх оплати.

Відповідно до викладеного вище суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято без урахування фактичних обставин справи та діючого законодавства та підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, водночас, відповідно до положень статей 4-7, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України господарські суди приймають рішення за результатами обговорення всіх обставин справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, викладаючи у рішенні та постанові як обставини справи, встановлені судом, так і законодавство, яким керувався господарський суд, приймаючи рішення. За змістом наведених положень, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим та оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 Господарського процесуального кодексу України. Суди розглядають справу відповідно до предмету та підстав позову, зазначених позивачем, та не можуть самостійно виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 19 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких вимог та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі змісту позовної заяви, додаткових заяв позивача про зміну та доповнення позовних вимог, прийнятих судом до розгляду, вбачається, що позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості, що виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем (за доводами позивача) договірного обов'язку оплатити послуги третіх осіб, залучених позивачем для виконання договору транспортного експедирування.

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України, статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; умови договору транспортного експедирування (зокрема, розмір плати та порядок розрахунків) визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. За статтею 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" послуги експедитора полягають,зокрема, в забезпеченні оптимального транспортного обслуговування, організації перевезень вантажів різними видами транспорту.

Відповідно до статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб; у такому разі експедитор може виступати у відносинах зі залученою особою від свого імені чи від імені клієнта. За змістом статей 9 та 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний сплатити експедитору належну плату, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта з метою виконання договору транспортного експедирування; при цьому доказом надання експедитором послуги з перевезення є єдиний транспортний документ або комплект документів, які відображають шлях прямування вантажу, а підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучались до виконання договору транспортного обслуговування.

За приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 у справі № 910/8258/13 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" (третя особа у даній справі) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" (позивач у даній справі) про стягнення 15471120 грн. заборгованості за послуги за договором № 02/12-11п про організацію перевезення вантажів у власних вагонах у вигляді оплати за наднормативний простій вагонів (хопер-мінераловозів) на станціях в очікуванні навантаження та/або вивантаження за січень-травень 2012 року; зазначене рішення набуло чинності у порядку, встановленому законодавством.

Місцевий господарський суд вірно визначив, що наведеним вище рішенням щодо позивача та третьої особи встановлено обставини щодо вартості та обсягу послуг в межах виконання договору № 02/12-11п про організацію перевезення вантажів у власних вагонах, які не потребують повторного доказування в силу частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши відомість надання спеціалізованих вагонів для перевезення вантажів позивачем відповідачу за договором № 1270, а також кількість, номери і тип спеціалізованих вагонів для перевезення вантажів, вказані у відомості надання вагонів по договору з третьою особою, дослідивши перевізні документи, за якими здійснювалось перевезення вантажів відповідача за договором № 1270 (залізничних накладних), місцевий господарський суд з'ясував, що дані у цих документах є аналогічними стосовно дат перевезень та використаних вагонів, на підставі чого встановив, що протягом січня-травня 2012 року позивач виконував обов'язки за укладеним договором транспортного експедирування зі залученням Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест", уклавши з ним договір від свого імені.

Суд апеляційної інстанції зазначених обставин та висновків місцевого господарського суду не спростував, обмежившись доводами про відсутність у договорі з третьою особою вказівки на укладення його на виконання договору з відповідачем та що ці ж самі залізничні вагони спрямовувались за дорученням позивача іншим юридичним особам на території України; разом з цим, залишив поза увагою, що відповідач не заперечує належне виконання позивачем своїх обов'язків за укладеним договором транспортного експедирування протягом зазначеного періоду, про що свідчить підписання ним актів прийому-передачі наданих послуг, в яких відповідно до умов договору, обов'язково зазначалися номери залізничних накладних, додаванням засвідчених експедитором копій документів, що підтверджують витрати експедитора, які пов'язані з виконанням даного договору.

Апеляційний суд не встановив будь-яких обставин, що суперечили б доводам позивача про час, період та кількість використаних вагонів, маршруту перевезення вантажу та приналежність вантажу, виходячи з даних залізничних накладних, відомостей про надання вагонів, доданих до актів прийому-передачі наданих послуг за той самий період, підписаних відповідачем; відповідач не подав контррозрахунок таких даних, виходячи з наявних у нього документів.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність виконання договору про організацію перевезень вантажів у власних вагонах № 02/12-11п лише для надання послуг з організації і здійснення транспортного експедирування для відповідача без врахування наявних матеріалів справи.

Також слід відзначити, що матеріали справи містять документи, видані третьою особою, що залучалась до виконання договору транспортного обслуговування, відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", як підтвердження витрат експедитора.

Передбачене умовами договору право відповідача не відшкодовувати витрати експедитора, передбачені пунктами 5.4.-5.5., у випадку не представлення підтверджуючих документів, передбачених пунктом 3.11. договору, не позбавляє позивача права на відшкодування таких витрат після надання відповідних документів, а надані до оплати акти стосуються періоду, опосередкованого договором сторін.

Висновки апеляційного суду про відсутність порушень відповідача при використанні вагонів чи неналежності виконання відповідачем вказівок позивача не стосуються предмету доказування у даній справі, де розглядається вимога позивача оплатити надані послуги (виходячи з встановлених фактів їх надання).

Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вказівку суду касаційної інстанції щодо правил оцінки висновку судової експертизи, складеної щодо позовних вимог за період з січня по травень 2012 року, виходячи з редакції наказу Міністерства інфраструктури № 570 станом від 21.09.2012.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд, в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, неповно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого його висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими. Разом з тим рішення місцевого господарського суду ґрунтується на дослідженні первинних документів, передбачених Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", умов укладеного сторонами договору відповідно до предмету та підстав поданого позову; місцевий господарський суд належно застосував статті 35, 42 та 43 Господарського кодексу України та дійшов вірних висновків про задоволення позову відповідно до встановлених матеріалів справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі № 922/1263/13 Господарського суду Харківської області скасувати.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2015 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна" (64200, м. Балаклія, Харківська область, Проммайданчик ПАТ "Євроцемент - Україна", код 00293060, п/р 260080231212 ПАТ "Сбербанк Россії" м. Харків, МФО320627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" (01001, м. Київ, вул. Софіївська, б. 10, офіс. 4, код ЄДРПОУ 36050234, п/р 260010132970 ПАТ "Сбербанк Россії", МФО 320627) - 36540,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г. Кравчук